Про мене

Як я прийшла до вишивки? Щиро кажучи, сама не знаю як. Прийшла та й все. Народилася я 7 лютого 1981 року в Києві. З дитинства любила займатися різноманітною творчістю, усім потроху. Пам’ятаю, дуже любила малювати, вирізувати з кольорового паперу різноманітні іграшки (переважно на новорічну ялинку), шити одяг на ляльку Барбі, яка на той час була поширеною серед дівчаток-підлітків. Паралельно з загальноосвітньою школою навчалася ще й в музичній школі (точніше, – в музичній студії) по класу фортепіано. Займалася десять років (дуже пощастило з педагогом), але стати музикантом-професіоналом не наважилася, бо не бачила себе у майбутньому на такій стежині. Вперше вишивати почала у молодших класах, але то ще не була вишивка в прямому сенсі цього слова, а швидше за все, – перші спроби тримати голку з ниткою в руках і вишивати лише окремі прості фрагменти. У п’ятому-шостому класі, можна сказати, – хоч і в межах шкільної програми, але були вже перші роботи. Почала пробувати у вільний час вишивати вдома, особливо до якогось свята, любила зробити подарунок мамі: або вирізати квіточку або вишити. Серйозне захоплення вишивкою, я вважаю, розпочалось приблизно в старших класах так само переважно з подарунків. Як це не дивно звучить, але мотивацією було вишивати і дарувати свої перші самостійні вишивки улюбленим вчителям, потім – викладачам в університеті, а там слово за слово, ідея за ідеєю, сюжет за сюжетом… Стала вишивати і просто для себе і продовжувала робити подарунки. Таким чином діапазон сюжетів розширювався: від квіточок і пташок, рушників і серветок переходила до сюжетів на релігійну та казково-міфологічну тематику. Обирала так: щось десь побачила, прочитала який-небудь твір (я ж філолог за фахом), щось сподобалось, якийсь епізод взяв за душу і захотілось передати на полотні свою уяву. Час від часу орієнтувалась на замальовки в книжках, ікони для орієнтації брала невеличкі (купляла сама або мені дарували), але ніколи не брала готової схеми. Ніколи! Завжди сюжет — так звану заготівку для майбутньої роботи малювала сама. Брала папір в клітинку, розраховувала, скільки мені треба, вимірювала по тканині (канві), олівцем розкреслювала на малесенькі квадратики, замальовувала, де треба, і створювала схему майбутньої вишивки. Професійно-непрофесійно, але сама. Відповідно, другого-третього екземпляру моїх робіт немає ніде, бо я ніколи не орієнтувалась на схеми, які продаються в магазині чи на базарі. Чим далі, тим більше виникали нові сюжети. Якщо спробувати виокремити за тематикою, то у мене можна виділити: релігійний цикл (тобто ікони), казково-міфологічні сюжети, літературні твори, вишивала я і на сюжети пісень різних відомих виконавців. Коли я активно займалася вишивкою, я паралельно проживала період захоплення естрадними (та й не лише естрадними) співаками, і вишивала навіть сюжети їхніх пісень, які мені найбільше подобалися. Багато вишитих картин я у свій час подарувала не лише рідним та друзям, а й відомим особистостям, зокрема, народним артистам України: Павлу Дворському (дві вишивки на дві відомі пісні «Смерекова хата» і «Квітка вогню»), Ніні Матвієнко (так само на теми двох пісень «Сміються, плачуть солов’ї…» і «Чарівна скрипка»), Музею Івана Гончара, в якому певний час працювала, і родині Гончарів-Матвієнків загалом.

В студентські роки я чимало ходила по школах і показувала свої картини учням, неодноразово виставлялася в університеті на кафедрі фольклористики, де в той час навчалася. Робила дві своїх персональні виставки у 2001 та 2006 роках в Культурно-мистецькому Центрі Дарницького району (я мешкаю неподалік) у Києві. Була у мене виставка в Будинку Вчених і дві персональних виставки в НЦНК «Музей Івана Гончара» у 2006 та 2011 роках. Про своє захоплення або хобі я можу розповідати багато, але навряд чи актуально саме зараз копатися в деталях з приводу історії появи та виконання тієї чи іншої роботи. Хоч, безперечно, кожна (а їх у мене в загальній кількості разом з подарованими приблизно 96 лише картин, не рахуючи рушники і серветки) має свою історію. Техніка виконання скрізь одна, вишиваю виключно хрестиком по канві; вишиваю хрестиком двох видів — стандартним і болгарським. Мабуть, основною мотивацією для мене служить те, що вишивка заспокоює, збалансовує внутрішній стан, і сама по собі є дуже приємною справою, яка створює гармонію у душі.

Не зважаючи на свою величезну любов до вишивки, мені ніколи не спадало на думку іти навчатися і здобувати вищу художню освіту. Навчалася я у свій час в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, який закінчила у 2003 році. Я по спеціальності український філолог, фольклорист. Там само навчалася в аспірантурі, яку закінчила у 2006 році. У 2009 захистила кандидатську дисертацію, а через деякий час видала монографію, яку теж тут рекомендую. Працювала п’ять років в Музеї Івана Гончара в Києві, спочатку — молодшим, потім — старшим науковим співробітником; водила, в основному, екскурсії експозицією. Крім цього, я — щаслива мама, дружина, донька, онука, дуже люблю подорожувати, з задоволенням готую різні страви і все життя вчуся. Ось така невеличка довідка про мене на сьогодні.